Молочний ринок в очікуванні перерозподілу — поголів'я скорочується, а неефективні господарства зникають з карти України. Чому сировини для переробки всі більше бракуватиме, та як це загрожує національній безпеці, розповідає заступник директора СТОВ «Маяк» Олексій Васильченко,  повідомляє agravery.com.

Олексію Миколайовичу, у першому півріччі 2019 року у Асоціації виробників молока зафіксували найбільше падіння кількості поголів'я за останнє десятиліття — мінус 6%. Виробництво молока зменшилось аж на 166 тис. т. Виробники стверджують, що вимушені вирізати худобу. Як із цим на вашому підприємстві? А у вашому підприємстві зараз теж вирізають поголів`я?

— Ні, ми не вирізаємо. Будь-який адекватний господар заготовляє корм для корів влітку, і намагається це робити на перспективу — до наступного сезону. Тож принаймні до травня-червня наступного року поголів'я будемо тримати на тому ж рівні. Однозначно, посіви силосних гібридів культур просядуть, їх уже зараз купують господарі суттєво менше, ніж минулоріч. Те, що відбувся такий «провал» по поголів'ю — це уже наслідок суттєвого відтоку кадрів, до того ж, чимало агрохолдингів позбавляються «баласту» у вигляді тваринництва, аби оптимізувати витрати. Багато фермерів говорять про те, що закупівельна ціна молока мала, і що це не дає можливості триматись на плаву господарствам.

Але це не зовсім вірно. Не ціна вирішує проблему скорочення поголів'я і виробництва молока. Виробнику тваринницької продукції потрібні адекватні та зрозумілі правила гри, дієва, та бажано, не однобока програма підтримки. Ми всі добре розуміємо, що держава повинна експортувати продукцію, і отримувати валютну виручку. Коли експорту не буде, то і про розвиток у середині держави також не йдеться — будемо продавати одне одному по стакану молока. Для того, аби експортувати потрібно бути конкурентноздатними. Це, у свою чергу означає, що наш продукт — молоко, сир, м'ясо має бути дешевшим та якіснішим. Тому потрібно правильно розставляти пріоритети, і давати виробникам хоч трохи «повітря», аби нарощувати потужності, а не хвалитись на всі кутки, що у нас ще там залишилось трохи корів у державі. Поки там, у владних коридорах думають, як нам допомогти, тут, на місцях, ситуація погіршується. Ця допомога від держави на одну корову уже давно нічим не допомагає - вона не стимулює тримати корів. Якщо так продовжиться надалі, то не буде ні одноосібників, ні середніх виробників молока, які утримують 100 і більше корів. Взагалі, у нас багато планів та проектів, спрямованих на розвиток господарства, довелось поставити на «стоп».

Про які плани господарства йдеться?

— Завдяки «обнадійливим» заявам нового міністерства щодо турборежиму по ринку землі нам довелось призупинити у жовтні контракт на постачання першої партії поголів'я свиноматок — 1300 голів, з Данії. За два останні роки з нуля ми побудували комплекс на 8000 свиней на відгодівлі. Також реконструювали площадку і у нас у планах було будівництво нової ферми на 600 дійних корів. А зараз ми це все відтермінували до прояснення ситуації щодо ринку землі у державі.

Одним із варіантів виходу із так званої молочної кризи в Україні переробники та виробники називають «довготривалі контракти» між ними, які начебто зможуть переконати фермера не позбавлятись худоби? Як ви ставитесь до цієї ідеї?

— Дивлячись на яких умовах цей довготривалий контракт, і чи фіксована у ньому нормальна ціна та адекватні обсяги молока. Приміром, ми працюємо із компанією Pepsico уже 12 років, і полишати не збираюсь. У нас у всіх контракт на рік, і це нормальна практика. По суті, викуплене молоко фермера не гарантує його обсяг і якщо, приміром, у нього відбиратимуть землю, і ніде буде запасати сінаж — ось це і буде проблема. Потрібно шукати точки взаємодії між виробником, переробником та державою та робити нові підприємства, відкривати нові ферми, тільки так можна вирішити сировинне питання. На сьогодні зарплата простих працівників ферми впритул наближається до 400−500 доларів, і це від 7 до 20% у собівартості виробництва молока, а працівники все одно їдуть у Європу, на заробітки. Завтра, аби їх повернути, потрібно буде платити уже не 500, а 1000 доларів. Тому тільки ефективність та обсяги виробництва допоможуть цього досягти.

Зараз багато розмов точиться навколо відкриття ринку землі. Яка ваша особиста думка з приводу цього?

— Ви знаєте, занадто багато розмов, і мало — по ділу. Ринок землі потрібен тільки для того, аби селяни могли розпоряджатись своїми невеликими наділами на власний розсуд. Але бездумно розпродати державну землю за безцінь — це дурниця. Про децентралізацію гарно говорили, але у реальності це погіршує ситуацію. Якщо завтра громади, під тиском, одностайно приймуть рішення про продаж землі, що знаходиться у їх власності, то все, гасіть світло, виїзжайте з села. Бо оренда землі — це останні прямі надходження до бюджету ОТГ.

Чи очікуєте ви, що після прийняття ринку землі земельний банк вашого підприємства зменшиться, люди забиратимуть паї на продаж?

— Те, що одні пайовики приходять, а інші йдуть — це нормальний процес. Так звана «шахматка» на полі є, і її одним відкриттям ринку землі не вирішиш. Якщо людям подобається орендар — вони здають в оренду, якщо ні —йдуть до сусіднього фермера або працюють самі. Головне, аби при будь-якій формі господарювання у повному обсязі сплачувались податки. На сьогодні у нас 8,3 тис. га, і якщо вільний ринок землі все ж запрацює, ми будемо купувати стільки гектарів, наскільки вистачить фінансової міцності. У держбюджеті наступного року не передбачено ніякої підтримки таким підприємствам, як наше. Підтримку отримають тільки дрібні фермери, та й то, це під питанням. Більший чи менший земельний банк — різниці немає, справа лише у ефективності господарювання, у доданій вартості з продукту, а не кількості полів. Ті, хто женуться за кількістю земельного банку, а не якістю роботи — це «кабінетні» фермери, а не реальні. Ми, як і багато інших виробників відстоюємо свої права на мітингах під Верховною Радою, бо найгірше, коли держава тримає фермера за горло, і такі середні сільгоспвиробники як ми, підуть з ринку.

Говорите про ефективність господарювання. Як це має виглядати, на ваш погляд?

— Ми завжди намагаємось вписатись в ринок, в ту собівартість яка є, за рахунок вкладання інвестицій у реконструкцію та оновлення підприємства. Всі кажуть, що потрібно доїти 30 і більше літрів молока на корову, проте рентабельно мати уже 20−21 літр. Але робити додану вартість продукту, тобто переробку. Виростив кукурудзу, переробив на комбікормовому заводі, «пропустив» через свиню чи корову, отримав м'ясо і кінцевий продукт у вигляді ковбасних виробів. У нас це працює. Зараз на молочній фермі, яка має річний оборот 100 млн грн не може бути більше 40 робітників, які щоденно задіяні на виробництві, бо якщо більше сьогодні — це не ефективно уже завтра.

Якщо у вашого господарства є невеликий ковбасний цех, то, можливо, є сенс подумати і про переробку молока — на сири, йогурти?

— Думаю, зараз не найкращий час. Але якщо відбудеться зменшення земельного банку господарства, буде менше оборотів, і більше часу на нову діяльність, то чому б ні? Аби переробити наші близько 25 тонн молока потрібно, як мінімум, декілька мільйонів євро, і вільна виробнича ділянка, та головне — трудові ресурси. У нас ані вільного місця ані працівників, ані таких грошей поки що немає. І ви добре розумієте, що виробництво молока та переробка — це так звані «довгі гроші».

За останній рік у вас було анонсовано достатньо багато проектів — приміром, будівництво комбікормового заводу та завершення спорудження елеватора. На якому етапі ці проекти зараз?

— Комбікормовий завод запущено, він працює, щоправда, на третину потужності, адже робили його на перспективу. Закінчили останню спорудження елеватора на 55 тис тонн одночасного зберігання. Якраз перевіримо, як держава дотримається слова щодо компенсації на новозбудовані об'єкти.

У вашому господарстві, окрім традиційних польових культур, активно вирощували сорго. Чи продовжуєте це робити?

— Так, ця культура ідеальна для нашої кліматичної зони. Найбільше нам вдавалось отримувати 123 ц/га. Декілька років тому це було дуже вигідно — продавали на експорт автомобільними партіями у бігбегах, ціна була дуже гарна. Проблема у тому, що на сорго не завжди спрацьовують гербіциди, тож не на кожному полі його можна висівати. Що стосується наступного року, то поки не вирішили, чи будемо сіяти сорго. Щодо інших нішевих культур, то з ними не експериментуємо. Все нове потребує більше часу, уваги до технології. Сьогодні затрати на все ростуть, тож експериментувати — не найкраща ідея. Краще вирощувати максимально маржинальні, біржові культури і займатись доданою вартістю — тваринництвом або переробкою. Та й взагалі, на мій погляд, потрібно повертати людей обличчям до аграрної сфери, а не просто говорити, як все погано у селах.

Яким чином ви пропонуєте це робити?

— Ми пропонуємо усім бажаючим приїхати до нашого села, і подивитись як працює наше підприємство. Уже три роки поспіль організовуємо екскурсії для школярів, аби вони побачили як росте на полі пшениця чи кукурудза, як виглядає корова чи свиня не на картинці, а у реальності. І ви знаєте — це діє. Тільки за жовтень цього року, під час канікул, ми прийняли понад 1000 школярів. Ми також запустили канал на YouTube під назвою «Агросфера», який на сьогодні є топовим за переглядами.

Довідка: СТОВ «Агрофірма «Маяк» (с. Піщане, Черкаської області). В обробітку підприємства близько 8 тис. га. Утримують 4 тисячі голів ВРХ, та 1 тисяча — дійного стада, а також свиней — Отримують понад 10 тис. літрів молока екстра-ґатунку від однієї корови. Валове виробництво зерна складає 50 тис. тонн. Є свиновідгодівельний комплекс на 10 тис. голів, працює елеватор на 55 тис. тонн одночасного зберігання, і ковбасний цех. З 1979 року підприємством керує «Герой України» почесний академік НААН, заслужений працівник сільського господарства України Микола Семенович Васильченко.