Епідеміологія

Це грибкове висококонтагіозне зоонозне захворювання, яке найчастіше викликається спороутворювальними грибками Trichophyton verrucosum (фото 1). Вони характеризуються сильною стійкістю до зовнішніх умов завдяки наявності спор у їхньому циклі розвитку. Оскільки вони здатні виживати на рослинних субстратах (солома, сіно тощо) за сприятливих умов до 6−8 років, це часто стає причиною повторних спалахів хвороби на тваринницьких фермах. Захворювання поширюється переважно через прямий контакт між тваринами, причому клінічно інфіковані тварини є найбільшим її джерелом.

Фото 1. Дерматофітні гриби Trichophyton verrucosum на поживному середовищі (мікроскопія).

З модернізацією і збільшенням поголів'я джерелом зараження також можуть ставати щітки-чесалки для худоби, об які худоба інтенсивно треться. Обламані волоски зі спорами грибків уражених тварин потрапляють у підстилку та стають небезпечним джерелом подальшого зараження.

Спори також можуть передаватися через безсимптомних носіїв до сприйнятливих хазяїв. Існує підвищений ризик спалахів під час будівельних робіт, коли в повітря потрапляє значно більша кількість спор.

Патогенез

У розвитку трихофітії значну роль відіграють такі чинники, як підвищена вологість середовища, недостатність вентиляції й сонячного освітлення, глибока забруднена підстилка, дрібні травми, неправильне харчування й стрес.

Телята, які утримуються в приміщенні з відсутністю сонячного світла, мають підвищену захворюваність. Деякі хворі телята мають рівень природного імунітету, який запобігає розвитку уражень, однак вони можуть бути джерелом захворювання.

Останнім часом спостерігається вікова категорія тварин із підвищеним ризиком захворювання на високопродуктивних молочних фермах — телиці віком 14−18 місяців і нетелі голштинської породи. Імовірно це пов'язано з відсутністю попереднього контакту/захворювання, а отже відсутністю імунітету.

Дорослі корови також часто хворіють. Загальна захворюваність на трихофітію у деяких європейських країнах становить близько 10% ВРХ.

Зараження в масштабах поголів'я найчастіше трапляється передусім у господарствах, де циркулюють віруси з імуносупресивним впливом на тварин (BVD-MD, IBR).

Наслідки цього зоонозного захворювання є серйозними, і, якщо його виявлено, фермі необхідно вжити всіх запобіжних заходів, щоб уникнути розповсюдження серед персоналу ферми.

Клінічні ознаки

Хвороба не завжди явно проявляється клінічно, хоча збудник може бути діагностований у стійлі або на тваринах. Інкубаційний період зазвичай становить 1−4 тижні. У молодих бичків прояви дуже часто з’являються на шкірі мочки вуха й у міжщелепній ділянці, у корів і телиць ураження спостерігається навколо очей, на шиї, а також на грудній клітині й кінцівках (фото 2).

Спори проростають та вражають волосяний покрив і поверхневі шари шкіри. З пошкодженої шкіри виділяється ексудат, який змішується з пошкодженою шкірою та волоссям, утворюючи струп сіро-білого кольору. Хвороба поширюється від центру назовні і призводить до кільцеподібного ураження діаметром від 2,5 до 5 см. Сусідні ураження можуть накладатися один на одного і утворювати більші уражені ділянки.

Зміни на шкірі бувають відокремлені, внаслідок випадання шерсті з’являються плями з утворенням кірок. Трихофітні вогнища містять дуже велику кількість спор збудника, тож уражені тварини є постійним джерелом зараження для свого оточення. За подальшого розвитку хвороби кірка може відпадати і на тілі залишаються безволосі ділянки з кільцем ексудату по краю, які поступово вкриваються новою шерстю. Весь процес може тривати до кількох місяців.

Ступінь супутнього свербежу може бути різним, але зазвичай він слабкий або відсутній. У більшості випадків трихофітія є самообмежувальним захворюванням з тривалістю інфекції від 1 до 4 місяців. Спонтанна регресія, ймовірно, частково пов’язана з розвитком імунітету. Клінічні зміни зникають від центру до периферії, залишаючи стійкі пошкодження шкіри.

Захворювання стає проблемою всього поголів'я, особливо в регіонах із помірним кліматом в осінні або весняні місяці, і насамперед проявляється в ослаблених тварин та тварин з імуносупресією.

Профілактика і лікування

Зазвичай легка форма трихофітії без медикаментозного лікування може тривати дев’ять місяців до одужання, а хвороба буде продовжувати поширюватися. У разі виявлення захворювання хворих тварин слід ізолювати, щоб обмежити передачу збудника, та почати лікування якомога швидше. Зазвичай лікувальний засіб наноситься безпосередньо на вогнище ураження. Ліки не проникають крізь кірочку, тому її слід видалити. Товсті скоринки можна видалити щіткою, а потім продезінфікувати або спалити, щоб уникнути забруднення приміщення. Уражені ділянки необхідно обробляти щонайменше двічі — раз у 3−5 днів.

Місцеве лікування можливе препаратами на основі хлоргексидину, енілконазолу, 1% повідон-йоду або піроктон оламіну. Індивідуальне лікування тривале, складне і несе певні ризики з огляду на поступове поширення хвороби на інших тварин.

Найкращий спосіб уникнути захворювання — це профілактика. Навколишнє середовище є основним джерелом грибків. Приміщення має бути чистим і продезінфікованим. Зменшення щільності утримання тварин, а також збільшення сонячного світла та утримання у сухих чистих умовах допомагають запобігти поширенню захворювання між тваринами.

У деяких країнах доступна вакцинація, зокрема й в Україні. Варто зазначити, що терапевтичне введення живої вакцини успішно використовується для лікування. З огляду на те, що дуже стійкий Trichophyton verrucosum здатен виживати в довкіллі 6−8 років, ці вакцини істотно допомагають викорінювати інфекції в стаді та з середовища. Тому профілактична вакцинація — частина профілактичних заходів.

Наприклад, у Чеській Республіці вакцинація масово проводилася ще з 1974 року. До 1980 року завдяки такій ветеринарній практиці кількість спалахів вдалося скоротити на 73%, а до 1983 року трихофітоз великої рогатої худоби було майже викорінено. Історично масове й поголівне застосування вакцини проти трихофітозу дало змогу подолати цю проблему. Захищеність тварин після вакцинації сягає 95−98%, тому поголівна регулярна імунізація забезпечує вироблення тривалої резистентності, яка триває кілька років.

Тріхобен — унікальна вакцина проти трихофітії великої рогатої худоби, розроблена науковцями чеської компанії Bioveta. Тріхобен застосовують для:

• телят до 90 днів — 2 мл в/м з ревакцинацією через 5−14 днів;
• молодняку ВРХ старше 90 днів — 4 мл в/м з ревакцинацією через 5−14 днів.

Ревакцинацію рекомендується робити в ділянку сідниць, протилежну зоні первинної вакцинації. Слід бути обережним під час розведення ліофілізату розчинником, а також при вакцинації через ризик потрапляння речовини в очі.

У разі терапевтичного введення дорослим тваринам можна використовувати однакові дози відповідно до віку тварин. Особинам із тяжким ураженням третю дозу можна вводити через 14−28 днів після другої дози.

Вакцина дає відмінний ефект і для терапії, і для досягнення епідеміологічного благополуччя у стаді.

Деякі принципи правильного введення вакцини для максимального ефекту:

• Не рекомендовано застосовувати препарати з протигрибковим ефектом перорально протягом усього періоду основної вакцинації й до формування у щеплених тварин стійкого імунітету, тобто — протягом 35 днів після введення першої дози. У період переведення телят із молока на грубий корм потрібно уникати тривалого введення в раціон заквасок або висівкових кормів, оброблених протигрибковими засобами, що може суттєво вплинути на ефективність вакцинації (терапії).
• Рекомендовано проводити будь-які інші імунопрофілактичні заходи (вакцинації) щонайменше за 10 днів до введення першої дози вакцини та через 20 днів після введення другої (профілактичної) або третьої (терапевтичної) дози. Необхідно це пам'ятати і в аспекті можливих інших щеплень поголів'я і ретельно планувати подальші щеплення.
• Вакцину необхідно зберігати та транспортувати в темному місці при температурі 2−8 °С. Перед щепленням підігріти до 18−20 °С.
• Щеплення телятам слід проводити чистою достатньо довгою голкою (2,5−3 см), щоб забезпечити глибоке внутрішньом'язове введення в сідничний м'яз біля крижової кістки.
• Вакцину слід вводити чистим ін'єкційним апаратом, ніколи не змішувати з іншими вакцинами чи ліками й використовувати не пізніше, ніж 2 години після розведення.
• Слід суворо дотримуватися рекомендованого профілактичного інтервалу між першою й другою дозами вакцини — оптимально протягом 7−14 днів, щоб виробилися антитіла на тривалий період захисту.
• У разі необхідності лікування телят антибіотиками у період вакцинації (лікування) можливе застосування пеніциліну, стрептоміцину, тилозину, тетрацикліну або сульфаніламідів без значного ризику впливу на резистентність трихофітозу у щойно імунізованих тварин.

Дотримуючись цих принципів, ви зможете успішно запобігти небажаним місцевим і загальним реакціям й водночас реалізувати максимальний потенціал ефективності вакцини.

ТОВ «Біовета Україна»

Представництво Bioveta, a. s. в Україні

3 110, м. Київ, вул. Олександра Пироговського, 19/4,  2-й поверх, офіс 86−88

                                      Тел.: +380 503 828 818

                                      e-mail: neuzil.jiri@bioveta.cz, bioveta.ukraine11@gmail.com

У 2023 році плануємо випуск шести номерів — традиційно наприкінці кожного парного місяця. Повертаємось до друкованого формату, надаємо можливість оформити передплату на електронну версію, частково публікуватимемо матеріали у відповідній рубриці на сайті www.milkua.info. Більше інформації щодо передплати: 067 445 19 59 або 068 994 40 30 (Viber).