— Декілька днів тому Асоціація заявляла про критичну ситуації в галузі. Якщо точніше, що відбувається?

— На жаль, 2019 рік став найкритичнішим за останні 15 років. Ми очікуємо зниження виробництва молока на МТФ до 6% (в 2018р — ріст 1,8%). І якщо в попередні роки зниження поголів'я перекривалось ростом продуктивності, за останні 29 років продуктивність корів зросла більше ніж в 3 рази з 2,8 т в 1995 до 6,5 т в 2018, то в цьому році цех фактор не спрацьовує. Основних причин три: по-перше, державна підтримка галузі молочного скотарства не замінила спецрежим ПДВ, по-друге, кадровий голод і, по-третє, це в 2019 році стало найголовнішим, — питання зняття мораторію з продажу сільськогосподарських земель.

В 2018 році ми були раді, що країна була у топ-5 експортерів масла, а станом на 1 вересня 2019 року ми вже не експортуємо його, а імпортуємо. В подальшому це може стати критично. Україна стає імпортозалежною, нетто імпортером. З 1 вересня приріст імпорту вершкового масла становить 33%, твердого сиру — 77%, цільномолочної продукції — 42%.

— В чому причина?

— Така ситуація вже відбувалася, і, знову ж таки, вона була пов’язана з землею. Це була середина 90-х, коли після розпаювання колгоспних земель, передання майнових паїв, була закрита велика кількість ферм та виробничих потужностей.

В 1995 році ми мали 7,5 млн корів, а в 2000 — 3,5 млн. Те ж саме стосується і виробництва молока. Ця ситуація повторюється і зараз, і знову причина та ж сама — земля. В лютому 2019 року ми бачимо плюс 2,3 тис. корів, завезених фермерами, щоб розвивати бізнес, а вже на 1 вересня 2019 року констатуємо скорочення поголів'я ВРХ після того, як почалися перші розмови про введення обігу земель. Коли у вересні був поданий Кабміном законопроект № 2178 «Про обіг земель с/г призначення», зменшення поголів'я склало 26 тис. голів, у порівнянні з аналогічним періодом минулого року.

Зменшення ферм, потягне за собою і скорочення виробничих потужностей. В Україні і так практично за роки незалежності кількість молокопереробних заводів зменшилась в 4 рази. Згідно останніх даних, сьогодні в Україні працює 300 молочних заводів різної потужності: від 30 до 800 т переробки. Не стало ферм, не стало корів, не стало заводів. Ці всі речі взаємопов'язані.

—​​​​​​​ Що це означає для споживачів і бюджету країни?

— Це означає, що щоденно в Україні не виробляється майже 900 т молока. Це означає, що мінімум три молокозаводи, які дуже часто знаходяться у районних центрах і є бюджетоутворюючими, закриються. Тобто ми втратили не лише корів, ми втратили податки з молока, з готової продукції, робочі місця і т.д. Ми віддали полякам і німцям всі ці речі, бо ми імпортуємо від них і ще більше стаємо просто сировинним зерновим придатком Європи, адже не виробляємо продукцією з доданою вартістю.

—​​​​​​​ Чому це відбувається?

—  Фермери нині акумулюють кошти. Це середні ферми від 100 до 3000 голів. Вони найбільше незахищені. Маленьким фермерам, які тримають 20−30 корів і мають до 150 га землі, держава обіцяє компенсацію на купівлю землі. Великі агрохолдинги, акції яких котируються на світових біржах, випускають євробонди. А середній фермер, який після критичного кінця 90-х вкладав зароблені кошти в розвиток ферм, на сьогодні по вуха в кредитах. Він побудував нову ферму, купив доїльний зал, а одне стійло-місце разом з нетелем вартує близько $ 10 тис. Окупність молочно-товарної ферми становить 10 років. Тобто людина планувала свій бізнес мінімум на 10 років, уже вклала чималі кошти, а тепер йому кажуть ще і викупити землю, інакше не буде чим цих корів годувати. І тут він розуміє, що в нього вже немає можливості розвивати тваринництво. Він вирізає корови, гасить кредити по фермі і далі дуже надіється на те, що зможе викупити якось 1000−1500 га і займатиметься рослинництвом. Але, де є ферма, є село, оскільки є робочі місця. Рослинництво не потребує такої кількості працівників.

—​​​​​​​ Тобто тваринники найбільш незахищені у даній ситуації?

— При такому впровадженні ринку землі, про який зараз йдеться, ми викидаємо з нашої економіки тваринницьку галузь, адже у середнього фермера немає коштів на її придбання, а чи зможе існувати молочна ферма без землі, так як може птахофабрика чи свиноферма? Ні, тому що в Україні не існує ринку грубих кормів. Ще з радянських часів комплексно займалися тваринництвом разом з вирощуванням кормів. Тому ринок не був сформований — не було попиту, на відміну від американців. Американський фермер займається тільки молочним тваринництвом, а грубі корми замовляє у сусіда, який займається рослинництвом.

Окрім того, у нас відсутня держпідтримка тваринництва, як галузі. Коли сьогодні наша влада ставить нам в приклад інші країни, де функціонує ринок землі, то давайте подивимось і на світове тваринництво, яке в усьому світі підтримується, а наша влада стверджує, що ми бідна країна, щоб підтримувати його. В Європі, наприклад, це величезна кількість дотаційних програм, в Америці - теж є свої механізми та інструменти підтримки. Наш же тваринник залишився сам на сам зі своїми коровами і спостерігаючи відношення держави до свого бізнесу він просто збуває корів, а ми починаємо імпорт, тим самим попадаючи в залежність. Ми говоримо про те, що в країні треба створювати робочі місця, а самі їх скорочуємо. Саме тому 3 жовтня відбувся мирний попереджувальний протест, аби наші «слуги народу» почули і зрозуміли куди ведуть Україну, адже при такому відношенні ще більше сіл стане пусткою, а люди виїдуть, не маючи тваринництва. Ми втратимо село і це той варіант розвитку подій, до якого ми йдемо.

—​​​​​​​ Яким ви бачите законопроект про обіг земель сільськогосподарського призначення, щоб він сприяв розвитку тваринництва?

—  Перш за все, треба вивчати досвід сусідів, які вже пройшли етап запуску ринку землі. Це, наприклад, Прибалтика. У своїй земельній реформі вони прописали, що гарантують 2 га землі на корову кожному фермеру, що займається тваринництвом. Наші тваринники не мають цієї преференції, як і будь-якої іншої. Їх прирівняли до всіх інших, забуваючи про те, скільки коштів вони вклали у бізнес. Рослинники на сьогодні знаходяться у більш виграшній позиції, бо вони купували лише техніку.

Також, я вважаю, що пріоритетне право придбання землі має бути за тваринниками і їхні інтереси повинна захищати держава. Відсотки по кредитам мають видаватися не лише малим фермерам, а і тим, хто має ВРХ, бо без держпідтримки фермери не зможуть викупити землю, а ми втратимо цілу галузь.

Ми категорично проти іноземців на нашій землі. Чому не віддати землю вітчизняним аграріям, які довели спроможність бути лідерами — Україна увійшла у топ-5 по експорту зернових, топ-3 по олії та олійним культурам? Є всі перспективи вийти в лідери по виробництву молока і м’яса, але ми не хочемо дати цю можливість українцям, ми даємо її іноземцям. Чим же українських фермер так не догодив «слугам народу», залишається загадкою.

28 років ми затягували впровадження ринку землі і абсолютно нічого за цей час не пропрацювали. Треба тепер врахувати помилки в галузі тваринництва і зробити відтермінування. Ми стаємо країною-імпортером. У нас немає впевненості, що якщо до нас зайде іноземець, чи буде він розвивати молочне скотарства? Чи продовжить він виготовляти молочні продукти і чи не залишить українців ні з чим, коли вивезе всю продукцію в свою країну? Сьогодні багато азійських країн імпортозалежні. Керівники цих держав шукають, де купити землю, де вирощувати продукти, щоб нагодувати своїх співвітчизників, що ж робимо ми? Ми віддаємо цю землю. У нас є світовий досвід, потрібно аналізувати, брати найкраще і впроваджувати.

—​​​​​​​ У проекті бюджету на 2020 рік на держпідтримку аграрної сфери закладено 4, 4 млрд грн. Наскільки ефективною і доцільною є ця сума?

—  Відповідно до бюджетного кодексу на державну підтримку мало бути направлено не менше, ніж 1% ВВП, а це близько 8 млрд грн, а нині забюджетовано лише 4,4 млрд.грн. І вся ця сума планується на компенсацію відсотків по кредитах під купівлю землі, бо саме в у жовтні наступного року планується відкрити обіг сільгоспземель. Тому, виходить, що наші «слуги народу» планують залишити аграрну галузь без державної підтримки. Тому ми будемо наполягати на поверненні програми квазі-акумуляції ПДВ, що виплачується пропорційно реалізації тваринницької продукції. Ми вважаємо, що це буде ефективно і допоможе галузі триматися на плаву. Простий приклад: середня МТФ на 500 корів продуктивністю 20−25 л. з корови на добу, щомісяця сплачує до держбюджету тільки молочного ПДВ на мінімум 500 тис. грн. Тобто за рік — 6 млн грн, які при відновленні системи квазі-акумуляції ПДВ господарство зможе направити на власний розвиток.

—​​​​​​​ Яких змін ще зараз потребує галузь?

—  Асоціація виробників молока вже не перший рік наполягає на важливості ухвалення цілої низки законопроектів, які дозволять не лише галузі розвиватися, а й відкриють нові горизонти перед нашими молочниками. Наприклад, ПЗУ № 7420−1,2 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо зниження ставки податку на додану вартість для деяких видів сільськогосподарської продукції» покликані знизити ставку ПДВ на молочні продукти в Україні. Його прийняття зробить молочний кошик доступнішим для українця, а отже, стимулюватиме попит серед споживачів та розвиток виробництва та переробки молока.

ЗУ № 6527-д «Про сільськогосподарську кооперацію», який дасть можливість конкурувати нашому виробнику не лише на зовнішньому, а й внутрішньому ринку. ПЗУ 3043−1 «Про молоко, молочні та молоковмісні продукти», прийняття якого допоможе упорядкувати маркування і реалізацію молоковмісних продуктів. Це забезпечить право споживачів на отримання повної та достовірної інформації про склад молочних продуктів, дозволить запобігти недобросовісній конкуренції.