Ухвалення Кабміном 21 січня 2026 року Державної цільової програми розвитку тваринництва до 2033 року — це безумовно крок у правильному напрямку. АВМ брала активну участь у напрацюванні Концепції — тож ми добре розуміємо і логіку документа, і його обмеження та справді вітаємо спробу мислити довго і стратегічно.

Водночас не можемо поділяти оптимізм щодо акцентів Програми. Бо сьогодні ключова вразливість молочного сектору — не у виробництві молока-сировини, а у спроможності її конкурентно переробити та реалізувати готову продукцію.

За останні три роки молочні ферми зробили майже неможливе: +20% продуктивності корів, 60% молока ґатунку «екстра», понад 95% промислового молока у поставках, інвестиції в автоматизацію, енергонезалежність і генетику — навіть під час війни. І водночас всього +2% поголів'я та +6% поставок молока у 2025му вже призвели до обвалу ринку, бо значна частина переробки технологічно не готова це молоко ефективно й прибутково переробляти, надзвичайно чутлива до коливань зовнішнього ринку.

У цих умовах заклики «ще нарощувати поголів'я» і «збільшувати поставки» — небезпечна ілюзія. Коли з січня 2025 року ціна на молоко-сировину не покриває собівартості, а переробні підприємства наполягають, що єдиний шлях -- ціни на 30% нижчі за середні в ЄС, — це прямий шлях до втрати всіх досягнень промислового скотарства за лічені місяці.

Ми переконані: реформа має починатися з рішучої модернізації молокопереробки, захисту внутрішнього ринку від сірого та неконкурентного імпорту, реального стимулювання експорту і споживання української продукції, зокрема через прозорі умови публічних закупівель і виключно вітчизяної молочної продукції. Без цього будь-які плани чи заклики до нарощування виробництва молока — це не про розвиток, а самогубство галузі.

Системність — це не лише про цифри в Програмі. Це про правильну послідовність рішень.

Пресслужба Асоціації виробників молока