На молочнотоварній фермі ПСП «Пісківське» ще декілька років тому тяжко сприймалася думка про люцерновий силос з умістом білка 20 і більше процентів. Чомусь в інших країнах світу виходило, а в нас, попри нашу інтелектуальність і обізнаність, ні. Валерій Петрович Колоша, директор ПСП «Пісківське» був одним із перших, хто переламав тодішнє світосприйняття, налаштував себе і своїх працівників на правильну хвилю, днював і ночував на полі, і в 2010 році таки зрушили камінь кормозаготівлі з мертвої точки — заготовили люцерновий силос із протеїном 20,3%.

У господарстві давно зрозуміли: чим якісніший буде сінаж люцерни, тим менше витрачатиметься коштів на протеїнові добавки до загальнозмішаного раціону — шріт соняшниковий і макуху соєву. Наприклад, три роки тому на фермі на все поголів'я витрачали по 120 тонн соняшникового шроту на місяць, а зараз місячна потреба становить 20−25 тонн на 3060 голів загального стада і 1020 дійного.

«Від якості грубого корму багато чого залежить. Для нас має велике значення, зібрали люцерновий сінаж з умістом білка 17 чи 22%. Адже різницю — 5% протеїну — десь треба взяти. Точніше, купити. Дотримуючись технології, ми маємо ці 5% і не доведеться на білкові компоненти тратити кошти, краще вкласти їх у розвиток», — пояснює менеджер молочнотоварного комплексу Андрій Олександрович Стельмах.

Про те, як займатись розвитком замість латання дір читайте в журналі «Молоко і ферма» № 4 (41), серпень 2017