Юрій Ляшенко, засновник СПОП «Відродження»	Тетяна Ляшенко, директорка СПОП «Відродження»

— Ваші враження від перших восьми місяців роботи нового комплексу?

Юрій Васильович: Це те, про що мріяли і до чого довго йшли. Розповідаючи про новий комплекс людям, які не пов’язані з тваринництвом, часто наводжу приклад «Запорожця» і «Мерседеса» для порівняння двох систем: прив’язною і безприв’язною, застарілою і сучасною інфраструктурою. «Запорожцем» можна їхати, але питання в швидкості, відстані, затратах, зрештою, в комфорті. Інша справа «Мерседес».

Дякуючи Богу, обставинам і власній наполегливості ми, умовно, змінили транспортний засіб: перейшли від старої системи, де в зміні працювало до 48 людей, до нової, в якій 2 оператори доять корів і ще 2 скотарі задіяні в переміщенні тварин та прибиранні секцій. Витрати електроенергії і води в рази менші порівняно з прив’язними корівниками.

Було обрано американську модель виробничого майданчика, проєктанти — українсько-американська команда. Корпус для утримання дійного стада розрахований на 1500 корів, першу чергу вже введено в експлуатацію, завершуємо роботи з облаштування другої. Поруч із корівником молочний блок із доїльною установкою «паралель» 2×20.

Основними нашими вимогами до проєкту була оптимізація процесів, простота, мінімальне переміщення тварин, ніяких надмірностей в плані техніки й обладнання, водночас достатньо місця для тварин (тому дворядка) і гарний природний повітрообмін. Хоч комплекс розміщується в найвищій точці місцевості, під час будівництва ми відхилились від проєкту, додатково піднявши на 1,4 м висоту бічних «стін» з регульованими шторами (до 6 м) і повітровивідного конька по центру (до 17 м).

Окрім того, що при нинішньому дефіциті на ринку праці у нас досить обмежені можливості закрити кадрове питання, управління працівниками і контроль виконання робіт є величезною проблемою прив’язного майданчика. Уявіть, що в довжину він простягається на 1100 м. Точно визначити, в якому приміщенні доярка чи телятниця, — інколи завдання з зірочкою. В новому корпусі завдяки компактності, плануванню, потоковості й інтенсивності виробничий процес більш злагоджений, простежуваний, контрольований, а відтак — значно продуктивніший і ресурсоощадніший.

Наприклад, сьогодні за 50 хв. через доїльну залу проходить 180 корів. У планах скоротити час, відведений на доїння групи, до 40−45 хв.

Тетяна Юріївна: Якщо порівняємо операційні витрати, то в новому корпусі з вільним утриманням корів і доїнням в «паралелі» вони значно менші, ніж на старій прив’язній фермі, зокрема й за рахунок ефективнішого використання людської праці.

Коли пройтись старою фермою, де все ще утримується частина дійного стада, сухостій і облаштоване пологове відділення, ви побачите багато працівників. До того ж, це дуже енергоємне виробництво.

У нових приміщеннях куди глянь — одні корови, а людей не видно, але вони там, де мають бути: оператори — в доїльній залі, скотарі — в секції, яка йде на доїння.

Ю.В.: Прив’язні корівники створювались для свого часу, притаманних для нього технологій і генетики. Пройшли десятиліття, світ довкола змінився, все важче стало втискувати в старі приміщення сучасну техніку Юрій Ляшенко, засновник СПОП «Відродження» й обладнання, вже не кажучи про проблему з кадрами. Ми вичерпали можливості в межах старої інфраструктури ефективно виробляти молоко згідно сучасних вимог. Тому й вирішили будувати з нуля.

Т.Ю.: Тим паче зараз гостро стоїть питання забезпечення благополуччя тварин. Саме цей аспект було враховано проєктантами: настільки все продумано й зрозуміло, для переміщення корів не потрібно підганяти. Вони інтуїтивно рухаються в потрібному напрямку. В потрібний час корови підводяться в стійлах, спокійно рухаються до зали. Точно так само спокійно, без примусу і стресу повертаються з доїння у свою секцію. По суті, робота скотаря щодо взаємодії з тваринами полягає в тому, щоб вчасно відкрити чи закрити хвіртку секції.

Для порівняння: учора зайшла в прив’язний корівник — тварини лежать. Починається доїння, оператори піднімають корів, підключають апарати, допоки йде доїння, треба встигнути почистити місце, а ще треба змусити корову якийсь час постояти після відключення апаратів. Людина постійно спонукає корову до певних дій. Можливо в цій ситуації і не йдеться про стрес, але корови не почуваються вільно і через це, і через те, що зафіксовані.

При безприв’язному утриманні вони мають більше можливості проявляти свою природну поведінку: лежати, їсти, пити, рухатись, чесатись біля щітки.

Звісно, в накопичувачі їм теж доводиться стояти, але тут для комфорту ми забезпечуємо їм максимальну норму площі — 1,9 м²/гол. згідно з вимогами Університету штату Вісконсин1. Установлено вентилятори, для охолодження є зрошення.

— Тривалий час ви розвивали стадо на прив’язі, коли виник задум про безприв’язь?

Ю.В.: З 2016 року в нас був проєкт: замовлений, розроблений, оплачений, але не реалізований. Планували почати будівництво в чистому полі з нуля у 2020-му, але постійно відкладали. Поголів'я зростало, а чекати кращих часів, як виявилось, — справа марна. Тому навесні 2024-го стартували з підготовчих землевпорядних робіт, а вже в серпні 2025 року перевели перших тварин у нове приміщення.

— Чому обрали саме такий варіант?

Ю.В.: Найкраще обирати, коли маєш досвід. Наш зводився лише до прив’язі, тому опирались головним чином на досвід колег по цеху. Відвідали зо два десятки кращих українських підприємств, зокрема, в Миколаївській, Вінницькій, Черкаській областях, які розбудовувались за американською моделлю. Вивчали роботу ферм у США, Канаді, Ізраїлі, країнах Європи. З усього масиву інформації вибрали варіант безприв’язної системи, який, за нашими оцінками, нам найбільше підходив, із доїнням у «паралелі».

— Чому не роторна установка?

Ю.В.: Доїльна установка «карусель» має вищу пропускну спроможність і це кращий варіант для дійного стада від 3000 голів. Звісно, вона передбачає більші стартові інвестиції. Ми націлені на 1500 корів. Для нас «паралель» — це про оптимальне співвідношення ціни, швидкості доїння та ефективності.

— Менеджмент гною — одне з наріжних питань для тваринницьких ферм.

Ю.В.: Розбудовуючи виробництво молока, треба мати на увазі, що потрібні будуть і потужності з переробки побічних продуктів. Відвідуючи мегаферми у США звернув увагу на менеджмент гною: сепарація, повністю автоматизоване збагачення рідкої фракції поживними компонентами й автоматичне спрямування потрібної кількості готового добрива на відповідне поле. Це наш завтрашній день.

Сьогодні ми вже здолали частину цього шляху. В нас, та й на багатьох українських фермах, гній сепарують. Тверда фракція компостується й вноситься на поля. Рідка збирається в лагуни, а потім шлангами також подається на поля. Радіус подачі — 10 км, плануємо збільшити до 20 км.

— Ви звикли до особливостей управління тваринами і людьми, організації процесів для прив’язного утримання корів. Хто допомагав налагоджувати роботу на безприв’язі?

Т.Ю.: Планували переведення тварин у новий корпус на серпень 2025-го і завчасно звернулись у Консультаційний центр АВМ. Консультант-технолог Денис Тимченко поділився протоколами і ще в липні, допоки не було тварин, на місці провів навчання команди. Усі разом без поспіху ми пройшли шлях, який мають проходити наші корови.

Коли їдеш на іншу ферму і спостерігаєш за роботою, то фрагментарно сприймаєш дійсність: щось побачив, а щось ні, на щось звернув увагу, а щось упустив. Не було цілісної картини. Після двогодинної «мандрівки» корпусом і доїльним центром, проживанням життя корови пазл склався.

11 серпня перегнали перших 120 корів (високопродуктивні 1−2 лактація), щоб побачити, як вони поводитимуться і що робити людям. Було цікаво спостерігати, як корови знайомились з новим житлом, як реагували на корм, який уже чекав їх на кормовому столі.

Перший місяць я постійно була на фермі й спостерігала за процесами. Не все було зрозуміло, але на зв’язку постійно були Денис Тимченко та Валерій Лотоцький з КЦ АВМ, ми запитували — вони допомагали з налагодженням процесів. Чимало слушних практичних порад почули від Олександра Назарка, хоч він більше опікується питаннями економіки та управління активами. Прислухаємось до підказок від спеціалістів компаній-постачальниць.

Паніки не було, але було дуже важко. Наших перших 120 корів уперше доїли годин сім: тварини не розуміли, куди йти і що від них хочуть. Деяких у прямому сенсі заносили на доїльне місце і виносили. Так тривало днів п’ять. Коли ж перша партія звикла, додали ще 80 корів.

Упродовж трьох тижнів невеликими партіями вводили нових корів і поступово заповнювали секції. З кожним днем ставало легше, тому що основна маса стада знала, що робити, а новоприбулі йшли за нею.

До цього часу щотижня вводимо в стадо 15−20 первісток. Вони трохи затримують основний потік, але рухаються за основним стадом, копіюючи поведінку старших корів, і швидко вчаться: куди йти, де повернути, а де розвернутися. Зазвичай третє доїння вже безпроблемне.

Озираючись назад, можу підсумувати, що перші 5 днів навчання й адаптації прив’язного стада до безприв’язі та доїння в залі — то був справжній виклик. Про це зараз нагадують лише фото та відео. Через це треба було пройти і є що згадати.

— Що було найскладніше?

— Чи є тварини, які не адаптувались до нових умов, та проблеми зі здоров’ям, яких не було на прив’язі?

— Як показав себе новий корівник в умовах непростої зими з тривалими морозами і постійними відключеннями електрики?

— При нинішній ситуації на ринку сирого молока, наскільки впевнено почуваються і де бачать власні резерви чи точки росту?

Відповіді на ці та інші питання читайте в друкованій та електронній версії журналу «Молоко і ферма» № 2/2026.

У 2026 році плануємо випуск шести номерів журналу «Молоко і ферма» — традиційно наприкінці кожного парного місяця. Читачі мають нагоду оформити передплату як друкованої, так і електронної версії журналу. Частково публікуватимемо матеріали у відповідній рубриці на сайті www.milkua.info. Більше інформації щодо передплати: 067 445 19 59 (Viber); щодо розміщення рекламної інформації: 067 470 56 14.