Директор ПСП «Пісківське» (Чернігівська обл.) Валерій Петрович Колоша займається молочною справою з кінця 1990-х. Розбудова молочного комплексу почалась із запровадження нових підходів і технологій. Було нелегко, але кожен крок аналізувався, алгоритм дій переосмислювався, а цілі досягались. За ці роки поголів'я зросло із 320 корів до 1300 фуражних, а середньодобова продуктивність — до 34 л молока на дійну корову. Чим сьогодні живе господарство та що в пріоритеті, дізнайтесь із нашої розмови з Валерієм Петровичем.

— Валерію Петровичу, якщо озирнутись на роки роботи, справжню революцію в підходах до виробництва, економічні і політичні виклики, які висновки можна зробити?

— Основою розбудови і розвитку господарства була й залишається молочна ферма. Всі події відбуваються навколо неї. Моє бачення незмінне: корова — це маленький завод.

Неодноразово розповідав історію, коли перші гроші ми, збанкрутіле підприємство з борговими зобов’язаннями і нулями на рахунках, заробили на молоці. Тоді виробляли його без якогось фанатизму, просто було очевидно: доїш молоко — отримуєш хоч якісь гроші. Саме завдяки молоку почали виплачувати працівникам заробітну плату, а згодом сплачувати податки.

Поголів'я було різношерсте, скуповували худобу у ферм, які закривалися. Коли в село приїжджали КамАЗи (скотовозів тоді не було) з тваринами, зустрічали їх з хлібом-сіллю і раділи, як діти. Були ферми, де ослаблі корови не могли звестись на ноги, але телятка були гарні, бо доярки здоювали і віддавали їм останнє молоко. Тих теляток ми також забирали, а згодом виростили з них гарних корів. У душі радів, що принаймні цих тварин врятували.

Поступово розбудовувались, реконструювали приміщення, часто навіть не знаючи, якими вони мають бути. Встановили п’ятий на той час в країні доїльний зал. Знайомство з Ельманом Оруджевим дало перші поштовхи до розуміння тваринництва, в якому напрямку і як рухатись. А потім були поїздки за кордон з вивчення досвіду молочного виробництва з Андрієм Дикуном і створення Асоціації виробників молока (АВМ).

До речі, перше засідання АВМ відбулося в Пісках в адміністративній будівлі нашого господарства. Після нього поїхали на переговори з одним із молочних заводів, в результаті яких отримали вищу ціну на молоко. Завдяки цьому прецеденту зросла ціна на молоко в Україні, і ми зрозуміли, що спільно можемо впливати на ситуацію в галузі.

Потім черга дійшла до нових технологій виробництва молока. Взагалі ідея створення асоціації була в тому, щоб обмінюватися досвідом, адже в кожної ферми, навіть поганої, є принаймні одна хороша ідея. Ферма повинна заробляти — це головне.

Вважаю, що тваринництво є фундаментом рослинництва. Ми «годуємо» землю відходами тваринництва й отримуємо непогані врожаї, причому з меншою собівартістю порівняно із застосуванням мінеральних добрив. Намагаємося зменшити їх внесення, збільшуючи частку перегною. Весь гній з ферми збираємо на спеціальному майданчику, де переробляємо на перегній. Після збору врожаю вносимо в ґрунт. Загалом ферма продукує до 15 тис. т гною на рік. Наша задача — удобрити поля якомога більшою кількістю органіки. Земля не може існувати без тваринництва, а тваринництво — без землі.

— Що треба, щоб ферма заробляла?

— Технологія і жорстке її дотримання у кожному блоці, починаючи з підбору насіння кормових культур і закінчуючи вирощуванням молодняку. Ми зруйнували стереотип про непорозуміння між агрономом і зоотехніком. Заготівля кормів в зоні відповідальності заступника директора з тваринництва Андрія Стельмаха, а не агронома. Він відповідає за набір культур (кукурудза, люцерна, жито чи щось інше), визначає, коли збирати врожай. На період заготівлі Андрій Олександрович — головний, видає кожному наряд, хто сьогодні працює, яка техніка повинна бути. Всі підпорядковуються йому в цей період, він головнокомандуючий, навіть я не маю права втручатись. Від цього є результат.

Щоб досягти успіху в будь-якій справі, мусимо постійно вчитися. Росту і навчанню треба відвести більшу частину свого часу в житті. Якщо хтось вважає, що все знає, — то крах, початок кінця. Технології розвиваються з кожним днем, змінюються обставини й умови. Наприклад, сьогодні ми не можемо працювати так, як до війни, коли все на полички розклали і розуміли, коли і що треба продати, що зберігати, що сіяти. Зараз немає стабільності, важко даються рішення.

Утім з упевненістю можу сказати, що підприємство сьогодні виживає саме завдяки технології. Продуктивність 34 л молока на корову на день — це результат роботи команди молочного комплексу і особисто Андрія Олександровича та спеціалістів Консультаційного центру АВМ. До речі, жезл управління Андрій Олександрович отримав не одразу. Працював дояром, виконував обов’язки ветеринара, зоотехніка (пройшов повний курс підготовки!) і доріс до заступника директора господарства з тваринництва. Водночас досі обіймає посаду менеджера ферми, каже, допоки не підготував собі зміну.

Якщо раніше я особисто опікувався фермою, днював і ночував там, то зараз займаюсь іншими справами — зокрема переробкою та налагодженням каналів збуту виробленого, — а тварини в надійних руках.

— Чому крім виробництва молока, займаєтеся його переробкою і не тільки?

— Причина банально проста. Відвідав майже 25 країн. Їздив за кордон не гуляти, а вчитися і дізнаватися щось нове і корисне. Мені дуже подобаються Нідерланди. Скільки не їдеш, скрізь поля і тварини. Нідерландці з усього роблять казку — країна лебедів, кохання, тюльпанів, сирів тощо. Така багатогранність. Чим ми гірші?

Коли заходжу в супермаркет, завжди оцінюю молочну поличку. Раніше було боляче чути, коли говорили, що українська молочна продукція неякісна. Як так, коли виробляємо класне молоко? Це питання не давало мені спокою. Виникла ідея варити сир, знайшов однодумців, з якими поставили невеличкий цех з українським обладнанням. Зрозуміло, що на завод коштів не було. Коли зварили перший сир і потрібно було дегустувати, саме був у відрядженні. Але ж так кортіло дізнатися, як він смакує. Попросив помічника і маму (а вона повар) скуштувати. Коли мама сказала, що сир смачний і пахне дитиною і молоком, аж відлягло. Після повернення влаштував незалежну дегустацію серед колег. Дали скуштувати привезений голландський і наш сир, і більшість назвали наш сир голландським. Ми зрозуміли, що на правильному шляху.

Спочатку робили закладку на пів тонни твердих сирів, сьогодні дійшли до 1,5 т. Щотижня продаємо 400 кг твердого сиру. Крім того, виготовляємо сметану, кисломолочний сир, йогурти, масло. На цьому не зупиняємося, вирішили розширятися — будемо розливати молоко. Вже придбали вітчизняну лінію для розливу. Для цього навесні будуватимемо новий цех, вірніше перебудовуватимемо старе приміщення. Весь час щось добудовуємо, бо коли починали, не було повного розуміння, як правильно. Зараз би робив все по-іншому.

Переробка — це доказ того, що українці не гірші за європейців, як і наша продукція.

Якщо маємо сировину і розуміємо, що можемо її переробити, переробляємо. Під час окупації наші цехи дали змогу людям вижити. А ще під час війни ми відкрили цех заморожування напівфабрикатів (налисники, котлети тощо), який вже випередив м’ясний за обсягами продукції. Люди бігли щось робити, аби тільки не сидіти вдома.

Дуже багато людей виїхали з України, а скільки ще хоче виїхати. Страшно, коли кажуть, що не бачать тут перспектив. Потрібно створювати робочі місця, щоб перспективи були.

— Яку частку молока від добового виробництва переробляєте?

— Невелику — до 5%, хоча в період війни вийшли на 8 т. Мрію побудувати завод і переробляти все молоко. Головне, щоб війна закінчилась і була стабільність.

— Уявімо, що мрія здійсниться. Чи не буде проблем зі збутом?

— Хто стукає, тому й відчиняють. Звісно реалізовувати продукцію не просто, бо конкуренція велика, і багато господарств іде шляхом переробки. Однак мрія є, як і мрія переробляти все вирощене зерно. Частково її реалізуємо — нещодавно запустили млин, який може переробляти до 5 тис. т пшениці на рік.

Щодо збуту, для успішних продажів перш за все продукція має бути якісною, причому стабільно. Маємо власну лабораторію, контролюємо якість. Сьогодні переробляємо стільки, скільки можемо продати. Продукцію збуваємо переважно в Чернігівській області, частково в Києві. Також діє доставка Новою поштою у будь-який куточок країни.

— Які сьогодні пріоритети?

— Особисто для мене це переробка і створення доданої вартості. Торік відкрили цех, де виготовляємо все, що потребує наше виробництво: столики для переробних цехів, транспортери, сушарки тощо. Сьогодні все це чимало коштує, а тому виготовляємо самостійно, що можемо. Водночас забезпечуємо роботою і зарплатою місцевих жителів.

Маємо пилораму, де з відходів виготовляємо пелети. Цьогоріч відкрили столярний цех. Я за професією будівельник, це була моя мрія, яку вдалося втілити в життя.

Виробляємо м’ясну продукцію. Рентабельність м’ясного цеху мала, бо використовуємо покупну свинину, а ціни на неї в нашому регіоні вищі, ніж на яловичину і постійно ростуть. Щоб мати кращу рентабельність, плануємо будувати свинарник. Якщо кон’юнктура ринку дозволяє заробляти на свинині, чому цього не робити, тим більше маємо власну переробку і мережу магазинів.

Тепер вечорами вивчаю свинарство. Для свинарства нам додаткові землі не потрібні і достатньо зернових відходів. До того ж, переробляємо сою і соняшник на шріт, допоки небагато, бо залежимо від обсягів продажу олії. Тобто можемо забезпечити свиней кормами власного виробництва. А якщо ще й щілинну підлогу зробимо, то й підстилка не знадобиться.

Що стосується молочної ферми, то вона дає можливість виживати. Працюємо над продуктивністю корів. Результати тішать. На сьогодні 1200 дійних корів — це максимальне стадо, яке можемо утримувати на наших нинішніх потужностях. У перспективі можна було б нарощувати виробництво, якби була впевненість, що ситуація на ринку буде сприятлива, що збут молока не буде щомісяця проблемою, як сьогодні.

Молоко поставляємо на кілька переробних заводів власними молоковозами. Це додаткові робочі місця. Робота 365 днів в році — де таку знайдеш? І заводи платять за доставку. Скажу, що цей проект не збитковий, при тому, що машини не нові і бочки треба час від часу підварювати. Попри витрачені кошти на ремонт, заробітку вистачає і на запасні частини, і для підприємства залишається.

— У жовтні 2023 року набрали чинності зміни щодо державного контролю сирого молока. Ви до цього готові?

— Коли почали працювати з молокопереробним заводом «Бель Шостка Україна», важливою умовою було виробництво термостійкого молока. Компанія доплачувала за нього 10 коп./л. Для нас це були великі гроші. Все, що потрібно було зробити, це забезпечити належну гігієну корови і доїння. І ми це зробили попри те, що доїли в бачки.

Молоко повинно бути безпечне і якісне. Здорова корова не може давати неякісне молоко. Це навіть не обговорюється, тим паче з сучасним доїльним обладнанням. Звісно, треба стежити за його промиванням, за здоров’ям і гігієною тварин.

Держава контролює якість і безпечність сировини. Неякісне молоко аж ніяк не може потрапити на переробку, принаймні на ті переробні підприємства, куди ми поставляємо сировину. Двічі на місяць надсилаємо зразки молока до уповноваженої лабораторії у Ніжині, яка вносить результати досліджень у автоматизовану систему «Молочний модуль». Молоко для дослідження відбирається спільно представником господарства й уповноваженої лабораторії, що засвідчується актом відбору зразків.

До системи господарство приєднане впродовж майже двох років і через власний кабінет маємо доступ до цієї інформації. Ретельно стежимо за тим, щоб показники молока відповідали екстраґатунку щодня. По-іншому не можна, адже 10 л молока від однієї хворої тварини достатньо, щоб зіпсувати партію 10 т. Раз у місяць необхідно отримати ветеринарну довідку, без якої молокозавод не прийме молоко. А без результатів досліджень молока, які можна отримати лише через «Молочний модуль», нам не видадуть цей документ.

— Валерію Петровичу, свого часу ви стали одним з ініціаторів і засновників Асоціації виробників молока. Як оцінюєте її роль у розбудові галузі і молочного напрямку вашого господарства зокрема?

— Завдяки асоціації в Україні вдалось зберегти молочне скотарство. Коли б виробники молока не заснували її п’ятнадцять років тому у скрутний для галузі час, всі опустили б руки і на тому все закінчилося б.

Хто приніс нові технології в галузь? Асоціація через свій консультаційний центр. Ми бачили, як розвивалися підприємства і ставали реально, а не віртуально прибутковими. Всі ж знають, як раніше господарства рахували собівартість, тримали додаткових необлікованих корів, щоб «уразити високими показниками» сусіда чи посадовців, які роздають звання.

Колись ми не знали, як зробити ферму рентабельною. Сьогодні розуміємо усі критерії і показники, що і як контролювати, щоб виростити корову, яка дасть 10−15 т молока в рік. Не держава чи університети цим займались, а асоціація, створена однодумцями з метою вижити і зробити галузь економічно перспективною. Багато зроблено, але ще багато можливостей не використано.

Найкрасномовніша відповідь на питання зокрема й про співпрацю з Консультаційним центром — реальні виробничі показники. Саме завдяки симбіозу команд консультантів та працівників ферми сьогодні маємо гарний результат. Наше господарство було одним із перших, яке скористалося послугами КЦ АВМ, і не завжди співпраця беззастережно задовольняла обидві сторони десь через брак уміння переконати, а десь через неадекватне сприйняття зауважень, але власне це й допомогло виробити алгоритм роботи, який наразі допомагає визначити реальну мету і досягти її.

Ми всі стали допитливішими, вимогливішими і досвідченішими. Нам цікаво працювати з людьми, які мають справу з різними підприємствами — великими і малими, успішними і такими, що тільки торять свій шлях. Кожна ферма має щось хороше і цей досвід можна перенести на інші підприємства, щоб швидше досягти бажаного результату, щоб разом стати ефективнішими і конкурентоспроможними. Радитися треба з практиками, які мають великий досвід, і шлях до успіху буде коротшим.

— Які плани?

— Думаємо про розведення свиней, щоб забезпечити свининою власну переробку. Якщо заглянути трохи далі — переробка всього молока. А ще маю мрію — побудувати ферму на новому місці за всіма сучасними технологіями.

— Яка ферма вашої мрії?

— Два великих корівники на дві тисячі тварин кожний і доїльна зала «карусель». Водночас задаюсь питанням, чи справлюсь, хоча розумію, що нашим доїльним залам багато років, вони зношуються і корівники не такі, які мали б бути. Треба думати про оновлення, а для цього має бути стабільність.

— Щоб побажаєте колегам по цеху?

— Насамперед миру та оптимізму. Дорогу долає той, хто іде. Нам треба єднатись і пам’ятати, що одні виборюють нашу перемогу і майбутнє на фронті в окопах, а другі — в тилу, забезпечуючи сили оборони всім необхідним і тримаючи економіку країни.

Не треба сподіватися, що нам звідкись щось привезуть, що про нас хтось подбає. Самі мусимо думати про своїх людей тут в Україні, не перетворюватися на сировинний придаток, а створювати продукцію з доданою вартістю. Будьмо самодостатніми, щоб ні від кого не залежати.

У нас багата земля, на якій грошей під ногами, як осіннього листя в парку, ми по них бродимо і зачасту просто не хочемо нагнутися, щоб підняти. Найголовніше не лінуватись, а працювати, бо від нас залежить майбутнє України так само, як від хлопців на передовій.

Більше інформації читате в журналі «Молоко і ферма» № 1/2024