За останні п’ять років ТОВ «Кищенці» подвоїло виробництво молока, довівши добові поставки сировини на переробку до 80 т. У лютому 2025-го його керівнику і власнику нідерландцю Кейсу Хузінзі виповнилось п’ятдесят років, двадцять два з яких він живе і працює в Україні. Окрім розбудови власного підприємства та розвитку місцевої громади, він бере активну участь у розбудові національного аграрного сектору, а з повномасштабним вторгненням став голосом українських аграріїв у Європі.

— Кейсе, двадцять два роки в Україні. Багато зроблено й пережито — цікавого і яскравого, того, що надихає і досить драматичного. Ким більше почуваєтесь: нідерландцем в Україні чи українцем в Нідерландах?

— Жодного разу про це не задумувався. Працюю в Україні з січня 2003-го, до цього 27 років прожив у Нідерландах. Ще 5 років — і буде 50/50. Коли кажу «ми» в Україні, то асоціюю себе з українцями і почуваюсь українцем. Втім народився і виріс в Нідерландах, тому, коли йдеться про Нідерланди і промовляю «ми», то асоціюю себе з нідерландцями. Все ж комфортніше мені тут — в Україні. За цей час вона стала моєю домівкою.

— З перших днів повномасштабного вторгнення ерефії ви почали привертати увагу світової спільноти до війни, розповідали, як це позначиться на аграрному виробництві та які матиме наслідки для світової продовольчої безпеки, за що отримали високу міжнародну відзнаку — GFN Kleckner Global Farm Leader Award, а від українців — безмежну вдячність і повагу. За інформацією Всеукраїнської аграрної ради, лише в перші місяці війни за вашого сприяння в Україну було поставлено гуманітарної допомоги на понад 4 млн. євро. Ви стали голосом українського народу в Нідерландах, голосом українського аграрія в Європарламенті. Що підштовхнуло стати амбасадором?

— Якщо відверто, ніколи не думав про це так високопарно й претензійно. Просто робив те, що міг і що відчував за необхідне. Дуже добре розумів, які проблеми матимемо в Україні і які наслідки будуть для всього світу. Тому й почав про це розповідати.

До лютого 2022-го в мене навіть не було акаунтів у ФБ і тоді ще Твіттері. Друзі й родичі допомогли створити і вести сторінки в соцмережах. Почали публікувати різну інформацію на широкий загал. На пости звернули увагу журналісти. Коли на тебе вийшов один журналіст і розповів твою історію, то потім підтягнувся третій-десятий. Зверталось дуже багато ЗМІ, телефонували і навіть сюди приїжджали репортери з-за кордону.

До лютого 2022-го мало хто знав, як працює експорт сільськогосподарської продукції з України і загалом які масштаби поставок у різні країни світу нашого продовольства й кормів. Ті величезні обсяги найрізноманітнішої продукції, які проходили через порти й вивозились морськими суднами, нереально транспортувати вантажівками чи вагонами — і про це треба було розповідати. Я міг пояснити.

— Вам вдалось достукатись і до європарламентарів.

— Хто шукає, той знаходить. Я шукав спосіб поділитись інформацією — розповідав про наболіле знайомим, ті підказували своїх колег і знайомих, хто міг би допомогти. Інформація ширилась через ФБ і Твіттер, спрацювала сила соцмереж. Один з депутатів Європарламенту вчився в аграрному Університеті Вагенінгена, як і я. Він тільки починав навчання, а я закінчував. Він мене знав, я його ні, та в потрібний момент доля нас звела. Авжеж я не виступав у повній залі, а брав участь у засіданні окремої фракції, але люди, які причетні до вирішення аграрних питань, почули те, що потрібно було почути.

Насправді не можна оцінити в цифрах чи відсотках особистий вплив окремої людини на привернення уваги міжнародної спільноти до української трагедії, наприклад, твоя доля 5%, а його чи її — 10%. Це те, що не виміряти, та й не треба. Головне, що багато людей робили це разом, кожен по-своєму, і від того був ефект.

— Коли на українську землю прийшла війна, були думки залишити бізнес тут і переїхати в безпечніше місце?

— Ні.

 — Чому?

— Чому виїжджати?

— Багато українців поїхали за кордон, а ви іноземець — і залишились?

— Дуже розумію людей, які живуть поруч із лінією фронту чи потрапили в окупацію і виїжджають. Там було і нині страшно, бо існує фізична загроза життю. Якщо зруйновано домівку, школу, лікарню, знищено чи відібрано бізнес, то людина шукатиме, де краще і безпечніше.

Тут у нас фізична загроза була хіба що перші тижні, у тривозі й психологічній напрузі живемо й донині. Хтось із цим справляється, хтось ні. Цілком можу собі уявити, що змушує людей залишати домівку, але в мене навіть думки такої не було. Все, що маю, — все тут: люди, бізнес. За кордоном немає нічого, тому треба берегти, що є, або ж принаймні намагатись це зробити.

— Чи змінилися підходи до ведення аграрного бізнесу, й молочного зокрема, за роки повномасштабної війни?

— Перші кілька місяців чи навіть пів року ми поставили на паузу всі інвестиційні проєкти. З мінімальними затратами намагались вирощувати різні культури. Погасили кредити. Після того, як пішла фінансова підтримка від ЄС та інших країн світу, а банки почали відкривати кредитні лінії, відновили інвестування у виробництво.

Треба далі розвивати справу і не заради власного збагачення, а задля того, щоб краще жилось працівникам, пайовикам, щоб розвивалось село, район, країна. Як на мене, найголовніше в житті — це саме життя і здоров’я. Все інше відносне. І треба діяти. У тій ситуації, в якій ми всі опинились, треба думати не тільки про себе, а, навпаки, воювати за кожного, щоб у всіх було все добре.

Ми не можемо вплинути на всю країну, але можемо вплинути на те, чим займаємось. Якраз на цьому і треба зосередитись. Якщо так робитимемо, то все в нас вийде.

— З якими викликами стикається сьогодні виробник молока? Як залишатися ефективним та рентабельним? Що потрібно для сталого розвитку?

— Багато чого потрібно. Все ж ринок збуту — це найголовніше. Йдеться не тільки про внутрішній, на який ми, до речі, мало впливаємо. Якщо буде мир, будуть інвестиції, люди матимуть більше коштів і купуватимуть більше молочних продуктів. Вважаю, що галузь має фокусуватись на експорті. Наприклад, ми поставляємо на зовнішні ринки 70−80% виробленої рослинницької продукції. Точно так само має бути й з молочною.

Україна має потенціал для розвитку молочної галузі і виробництва значних обсягів готової продукції. Усередині країни ми не зможемо все спожити, тому треба експортувати. Таким чином створюватимемо додану вартість до рослинництва, а це робочі місця, податки й усе інше.

Водночас інвестиції у розбудову молочного виробництва дуже великі й довгострокові. Від інвестора потрібна віра, а від держави — чіткі та зрозумілі механізми підтримки і фінансування. Загалом не люблю гранти й безкоштовні гроші, а от прості й зрозумілі умови для ведення бізнесу вкрай необхідні. Усе має бути просто, а не так складно й забюрократизовано, як зараз. Особливо, коли йдеться про відбудову країни, то все має бути значно простіше, ніж будь-де у світі.

Ми постійно розширюємось і нарощуємо виробництво. Щоразу на кожен твій наступний крок «чатує» мільйон недолугих вимог і правил. Візьмімо для прикладу біогазову установку: в Європі вона буде за 300 м від хат, а тут має розміщуватися за кілометри.

Що стосується податкового контролю, то мені геть нормативної лексики бракує, щоб висловити ставлення до того, що відбувається. Наприклад, шляхові листи: який тракторист і яким трактором їздив, скільки часу пішло на дорогу і роботу в полі, скільки солярки витратили на дорогу і на поле. Навіщо податковій така інформація? На 1 га використовується від 50 до 100 л солярки, а чи тридцять з них іде на дорогу і сімдесят на поле, чи навпаки — то головний біль власника.

Те ж само стосується і раціону. Податківцям украй треба знати до копійки, скільки чого і в який день корова з'їла. Дурня повна.

Я доручив нашій бухгалтерській службі через аграрні об'єднання — Всеукраїнську аграрну раду й Асоціацію виробників — виправити ситуацію. Треба міняти закони, бо бюрократія — це велика проблема.

— На вас завжди орієнтувались українські аграрії в плані використання технологічних рішень, зокрема — відмова від прив’язного утримання корів на користь безприв’язного з глибокою солом’яною підстилкою на похилій підлозі, на зміну якій прийшла відновлена з гною пастеризована підстилка, одна з перших в Україні роторна установка на 80 місць, система вирощування ремонтного молодняку.

— Ви нас переоцінюєте. Є ціла низка інших підприємств, які задають тон у галузі молочного скотарства. Наведу для прикладу лише кілька: СТОВ «Промінь» (Миколаївська обл.), ТД «Долинське» (Херсонська обл., на жаль, в окупації), СТОВ «Агроко» (Черкаська обл.), ТОВ «Молоко Вітчизни» (Сумська обл.), ТзОВ «Прогрес» (Волинська обл.).

Нам цікаво пробувати щось нове, бо якщо робити, як усі, то й матимеш те, що всі мають. Якщо ж хочеш більше, то треба шукати нові шляхи й нові рішення, оптимізуватись, шукати додану вартість. Не тому, що для себе особисто хочеться більше, а більше для розвитку підприємства і громади, щоб поруч із тобою люди жили краще. Йдеться не про власні статки, а про достойне життя для всіх.

Виробництво має бути технологічним, працювати треба по-сучасному. Застарілі методи і підходи — не варіант. Приміром, ми спробували глибоку підстилку. До якогось моменту і як перехідний етап вона виправдовувала себе, але загалом за цим способом утримання немає майбутнього.

Треба по всьому світу шукати найкращі методи, поєднувати їх і застосовувати в Україні.

— Якою має бути українська ферма, щоб, з одного боку, відповідати євроінтеграційним вимогам, а з другого — бути конкурентною?

— Хто опікується пошуком ноу-хау в молочному скотарстві?

— Досвід участі у вуглецевому ринку як отримувача та продавця вуглецевих кредитів чи сертифікатів.

— Чи будуватимуть біогазову установку?

Відповіді на ці та інші питання читайте в друкованій та електронній версії журналу «Молоко і ферма» № 2/2025.