За твердженнями невеликих банків, до 40% їхнього кредитного портфеля спрямовано саме на фінансування сільгоспвиробників.

Великі агрохолдинги, хоч як дивно, — не дуже бажані клієнти, вони примхливі, непередбачувані, вимагають особливих умов, бо мають доступ до послуг іноземних банків. Важливий чинник, який банкіри називають диверсифікацією ризиків. Тобто якщо ту саму суму надати не одному позичальникові, а кільком, то менший ризик неповернення цих коштів: якщо хтось і не поверне, то лише невелику частину. Тому більшість банкірів надають перевагу господарствам, що мають в обробітку 500—10 000 гектарів, нижню межу іноді можуть ще опустити на користь малих, якщо вони мають потенціал.

На жаль, тут є одне «але». Загальна біда малих виробників — невміння підготувати необхідний пакет документів, скласти бізнес-план.

Ще одне джерело фінансування, яке, за деякими оцінками, займає понад 50% кредитування аграрного сектору, — кредити від виробників засобів захисту рослин, насіння, сільгосптехніки тощо. У них є перевага перед банками: якщо банкові треба збирати інформацію про позичальника, то у постачальників засобів аграрного виробництва вона вже є, якщо сільгоспвиробник спів­працює з ними тривалий час. Це одна з причин, чому компанії дають позики швидше за банки, інколи протягом доби, а відсоток за наданими кредитами для постійних покупців продукції компаній може бути навіть нижчий за 10%.

ukurier