Правила, що регулюють міжнародну торгівлю продовольчою і сільськогосподарською продукцією, повинні бути розроблені з прицілом на зміцнення продовольчої безпеки країн і реалізацію інших цілей в галузі розвитку. Для цього необхідно впроваджувати прагматичний підхід, який би об’єднав в собі сільськогосподарську та торговельну політику на національному рівні, наголошується в новій доповіді Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН ФАО «Стан ринків сільськогосподарської продукції» (SOCO).

Як зазначає прес-служба ФАО в середу, в доповіді, зокрема, йдеться про те, що очікуване зростання світової торгівлі сільськогосподарською продукцією разом із зміною торгових моделей і різних джерел ризиків для світових поставок дозволить торгівлі впливати на ступінь і природу продовольчої безпеки у всьому світі. У результаті завдання політиків полягає тепер у забезпеченні того, щоб розширення торгівлі працювало на, а не проти викорінення голоду, продовольчої незабезпеченості і недоїдання.

Новий випуск однієї з основних доповідей ФАО спрямований на зниження поляризації поглядів на торгівлю сільськогосподарською продукцією, коли одні експерти наполягають на тому, що вільна торгівля призводить до більш відкритих та доступних ринків продовольства, а інші, зазначивши недавній сплеск волатильності цін на продовольство, наполягають на необхідності застосування більш обережного підходу до торгівлі, включаючи забезпечення різних гарантій для країн, що розвиваються.

Підзаголовок доповіді «Досягнення кращого балансу між національними пріоритетами та колективним благом» підкреслює, що роль торгівлі сильно залежить від характеристик країни, таких як рівень доходів, економічного розвитку, структури землеволодіння, стадії розвитку сільського господарства і ступеня інтеграції фермерів в глобальні ланцюжки створення додаткової вартості. Серед такого розмаїття умов правила формулювання національної торговельної політики повинні бути спрямовані на підтримку зусиль щодо пом’якшення негативних факторів, що впливають на будь-який з чотирьох аспектів продовольчої безпеки: наявність, доступність, використання і стабільність.

Дотримання балансу між короткостроковими і довгостроковими цілями стає вкрай важливою умовою, враховуючи, що причини перебоїв з продовольством можуть бути абсолютно різними, і що ринкові потрясіння, ймовірно, стануть більш частим явищем у зв’язку з геополітичними та погодними умовами, а також політичною нестабільністю. У той час як заходи по захисту внутрішніх ринків від глобальної волатильності цін насправді можуть призвести до підвищеної волатильності внутрішніх цін, розвиток сільського господарства відіграє важливу роль у підвищенні сільськогосподарського виробництва та стимулюванні ширшого економічного зростання.

У ФАО також підкреслюють, що світова торгівля помітно змінилася за останнє десятиліття — обсяг торгівлі продуктами харчування, головним чином, фруктами, овочами, рибою, м’ясом і молочними продуктами, майже потроївся у вартісному вираженні. Тобто мова йде про всі категорії дорогих продуктів, де стандарти якості, як правило, грають більш важливу роль в порівнянні з сировинними товарами, такими як зернові.

Крім цього, відбулися зміни в економічній географії. Латинська Америка стала найбільшим нетто-експортером продовольства, змінивши на цій посаді Північну Америку, і зміцнилася на новій політичній карті торговельних потоків по лінії Південь-Південь. Тим часом, набули поширення регіональні торговельні угоди, і в той час як імпорт сільськогосподарських сировинних товарів, як правило, розосереджений між багатьма країнами, експорт зосереджений лише в декількох, таких як Бразилія, що експортує цукор, або в Сполучені Штати Америки, які постачають на світовий ринок фуражне зерно, що робить забезпечення поставок більш уразливим до раптових збоїв.

У той же час від нової динаміки залежить структура торгівлі, у тому числі поява глобальних ланцюжків доданої вартості і вертикальної інтеграції сільськогосподарського виробництва та маркетингу.

«Революція супермаркетів» у багатьох країнах, що розвиваються також порушила баланс можливостей і ризиків. З одного боку, роздрібні мережі часто закуповують товари безпосередньо у виробників. Яскравим доказом тому служить стрімке скорочення вдвічі частки ринку найбільшої трійки транснаціональних компаній з торгівлі бананами з 70 відсотків у 2002 році до 37 відсотків в даний час. З іншого боку, в той час як супермаркети, як правило, приносять вигоду малозабезпеченим міським споживачам, вони можуть завдати шкоди виробникам, якщо ті не мають можливості зробити інвестиції, щоб задовольнити таким вимогам роздрібних мереж, як обсяг, вартість, якість і узгодженість стандартів.

У доповіді SOCO також розглядається ідеологічна сутичка між прихильниками протекціоністських заходів і відкритих ринків, які часто випливають з розходжень у визначенні торгівлі та продовольчої безпеки. Насправді країни можуть звертатися до різних стратегій в своїй політиці від пріоритету захисту внутрішнього виробництва до проходження моделям відкритого ринку в різні періоди розвитку в залежності від того, як змінюються обставини з плином часу.

Крім того, відмінності між протекціоністськими заходами і вільними ринками часто нівелюються залежно від способу застосування торгових правил. Наприклад, у той час як найменш розвинені країни зберегли за собою право застосовувати найвищі ставки тарифу на імпорт (так звані «пов’язані тарифні ставки»), з подальшим приєднанням до них країн, що розвиваються, насправді ж практично не існує різниці в тарифах, які застосовуються у трьох групах країн.

Обрана політика часто залежить від ступеня розвитку національних ринків, їх конкурентоспроможності і від того, чи пропонують вони учасникам інструменти для управління ризиком. Там, де ці умови ще не застосовуються, повинна застосовуватись політика торгових обмежень, говориться в SOCO.

Ставлячи в центр процесу прийняття рішень в галузі торговельної політики продовольчу безпеку — яка сама по собі є функцією декількох секторів економіки — служить способом наділити торгівлю функцією забезпечення сталого розвитку та викорінення голоду.